місце у Конгресі

1. n

1) підлога; настил; поміст; перекриття

2) дно (моря тощо)

3) ґрунт; підошва (виробки)

4) тік (тж corn floor)

5) кін. знімальний павільйон

6) поверх

7) геол. ярус, горизонт

8) мінімальний рівень (цін тощо)

9) місця в залі засідань (членів парламенту тощо)

10) (the floor) право виступу, слово

11) аудиторія; публіка

2. v

1) настилати підлогу

2) збити з ніг; повалити на підлогу; розм. подолати

3) розм. поставити в тупик; примусити замовкнути; збентежити

4) розсипати по підлозі; поставити (покласти) на підлогу; розстилати на підлозі

5) розм. закінчити (роботу)

* * *

1) підлога; настил; перекриття; поміст

2) дно (океану, моря, печери)

3) ґрунт; підошва ( виробки)

4) тік, гумно ( corn floor)

5) мop. флот

6) кiнo; cпeц. знімальний павільйон, кіноательє

7) виробнича площа; цех; торговельний або виставочний зал; місце в ресторані, відведене під танці; танцювальний зал у клубі

8) поверх

9) гeoл. ярус, горизонт

10) мінімальний рівень (цін, ставок, зарплати)

11) місця членів парламенту у залі засідань; ( the floor) право виступу, слово; аудиторія, публіка; ( to takefloor) звязи слово

1) настилати підлогу

2) повалити на підлогу; збити з ніг; здолати; упоратися

3) збентежити, загнати у глухий кут; змусити замовкнути

4) посадити на місце (учня, що не знає урок)

5) розсипати по підлозі; поставити, покласти на підлогу; розстеляти по підлозі

6) закінчити ( роботу)

7) aвт. тиснути на педаль, гнати машину

див. witness-box

* * *

n; сл.

n; сл.

Донцов, Дмитро Іванович (1883, поблизу Мелітополя - 1973) - укр. філософ, літератор, політик та історіограф, фундатор інтегрального націоналізму Ф. ах правника здобув у Петербурзькому ун-ті (1907). Студентом розпочав інтенсивну політичну діяльність, 1905 р. вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії. Після арешту (1908) емігрував до Австро-Угорщини, де студіював право у Віденському ун-ті. У 1913 р. пориває з соціалістичними ідеями, відмежувавшись на 2-му конгресі студентів від УСДРП і засуджуючи все ще впливові в Галичині московофільські ідеї; закликав до відокремлення від Росії. Од 1914 р. жив у Відні та Берліні, од 1916 р. - у Швейцарії; активно включився в роботу Союзу визволення України, який невдовзі очолив. На початку 1918 р. повернувся до Києва, де працював у гетьманських урядових структурах, створив (разом з Міхновським) Партію хліборобів-демократів. Од 1919 р. - знову в Швейцарії, на чолі Українського Пресового Бюро. Од кінця 1939 р. знову емігрує (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), од 1947 р. до самої смерті жив у Монреалі, де певний час (1948 - 1953) викладав укр. літературу в ун-ті. Суперечливість світоглядної еволюції (від соціал-демократизму до категоричного заперечення соціалістичної ідеї, від атеїзму до агресивної церковності), крайній політичний радикалізм, акцентована безкомпромісність позиції і пристрасність стилю роблять постать Д. контроверсійною та неоднозначною, "рівночасно звеличуваною і засуджуваною" (Янів). Політична позиція Д., що давала підстави кваліфікувати його як "апостола укр. сепаратизму", од 1913 р. залишалася незмінною О. бґрунтовуючи інтегральний націоналізм, Д. звертається до популярних у Європі поч. XX ст. ідей волюнтаризму (Шопенгауера, Гартмана, Ніцше, Сореля та ін.). Речник "агресивного націоналізму" обґрунтовував примат волі до влади ("функція влади - найвища функція нації") та пріоритет ідеї власновладності. Займаючи беззастережно ірраціоналістичні позиції, говорячи про принципові обмеження просвітницького варіанта інтелектуалізму, Д. приймав "інтелект, міцно сполучений з народним інстинктом і сумлінняям", вбачав у їх синтезі узгодженість Логосу й Еросу. Така узгодженість є для Д. запорукою плідності зусиль нації. Гармонійне сполучення національної ідеї та національного Еросу забезпечить подолання "роздвоєння душі" та ослаблення волі, на які передусім, на думку Д., хибує укр. спільнота. До опонентного кола Д. належали насамперед "драгоманівщина", яку він визначав як "раціоналізм у культурі, федералізм у державі і демократизм у громаді" і котрій протиставляв "органічність і віру в культурі, власновладність у державі, провідництво, ієрархію в громаді"; а також соціалізм Маркса - Леніна, "пересякнутий отрутою московофільства", противагою якого в Д. є ідея політичної нації. Ідеалом і метою останньої був політичний державницький сепаратизм, повний розрив з Росією, під оглядом соціальним - негація соціалізму. В інтуїтивістськи-волюнтаристському світосприйнятті місце епістемологічної істини посідає аксіологічна правда, котрій належить бути тільки "своєю". Не приймаючи універсалізм у драгоманівській і будь-якій іншій версії, Д. усе ж постулював синтез націоналізму та універсалізму (зрозуміло, на основі першого), як і синтез інстинкту й розуму, традицій і нового, народу й еліти ("провідної меншості") тощо. Ієрархічне бачення суспільства і окремої спільноти аж до засад авторитаризму та елітаризму, націонал-радикалізм у політиці, волюнтаризм у філософії політики, культурософії та етиці й пов'язаний з ними ідеал надлюдини - визначальні моменти світогляду Д.

[br]

Осн. тв.: "Історія розвитку української державної ідеї" (1917); "Енгельс, Маркс і Лассаль про неісторичні нації" (1918); "Українська державна думка і Європа" (1919); "Підстави нашої політики" (1921); "Націоналізм" (1966); "Наша доба і література" (1937); "Дух нашої давнини" (1944); "Правда прадідів великих" (1952); "Туга за героїчним" (1953); "Від містики до політики" (1957); "Дві літератури нашої доби" (1958); "Незримі скрижалі Кобзаря" (1961); "Росія чи Європа" (1955).